Вірш “Розбите серце”

Все сталось так, як я бажала,
Все так, як мало й буть,
Що гірко прийдеться не знала,
Не знала – тернистий мій путь.
Просив повернутися, вірив,
Надія була та й усе…
Зі мною ти щастя не змірив,
Я – пташка, що радість несе.
Ти палко кохав – не віддячу,
Ти так і не вимовив «ми»,
Втечу, сміючись, десь заплачу,
Як любиш, то краще спини.
Вернім, як було. Ти не схочеш,
Я грала лиш роль із життя,
Ти все зрозумів, і шепочеш,
Від болю своє каяття.
Заплакав, бо досі кохаєш,
Зжав руку, бо й я ще люблю,
Всміхнувся, бо ти ще не знаєш,
Вже іншого долю гублю.
Так ніжно тримаю долоню,
А розпач втамовує біль,
Я страх свій із себе вигоню,
Дарма, не хвилююсь, страх – твій.
Я більше не зможу кохати,
Я вмію лиш серце розбить,
Дозволю тобі не страждати,
Щасливо існуй свою мить.

Віталія