Сиджу,
дивлюся тобі в очі,
А що буде далі?
Хто піде,
Хто скаже, що не
сплю з-за тебе ночі,
Аж поки сонечко
ласкаве не зійде…
Сядеш навпроти
мене, усміхнешся,
Про щось своє
подумаєш на мить,
Усмішкою очей
моїх торкнешся
А моє серце так і
стукотить…
Твої бездонні
очі, карі очі –
Я безкінечно в
них тону…тону
Подібний ти
чимось до ночі…
Тебе до себе
подумки горну.
Твій голос –
ніжний і палкий водночас,
Мене до себе
чимось зчарував,
Твого чорнявого
волосся опис…
Якісь же чари,
все ж таки ти знав.
Сиджу, милуються
тобою очі
А тіло так моє й
дрижить
Не сплю я через
тебе ночі,
А моє серце
взагалі не спить.
І підійти не можу
я до тебе,
Не можу я сказать
тобі «привіт!»
І прирівнять не
можу я до себе
Високої постави
твій політ.
Ти не такий, як
усі інші люди.
Ти особливий –
сенс мого життя!
Тебе шукала
завжди і усюди.
З тобою я полину
в небуття…