Якщо “комісіонки” – прикмета радянського часу, то скромного виду магазинчики з написом “секонд хенд” – дітище 90-х років минулого століття. Секонди мало кого залишають байдужими: одні гидливо кривляться: “Як можна за кимось доношувати одяг?”, Інші захоплено вигукують: “Вау, ексклюзив, де б я ще знайшов таке!?”
Існує кілька версій виникнення поняття “секонд хенд”. Одна з них переносить нас в Англію XVII століття, де існував цікавий звичай: король, висловлюючи особливу милість відданому васалу, передавав йому в тимчасове користування свій плащ. Поки фаворит носив цей предмет одягу вінценосного правителя, він вважався його головним повіреним – “другими руками”, що по-англійськи і звучить як “секонд хенд”.
Сучасна історія хендів налічує більше семи десятків років. За кордоном обридлі речі люди не викидають, а здають в секонди. За це людина отримує пристойну знижку в якомусь меблевому або книжковому магазині. Із зібраного одягу тільки 30% надходить у роздрібний продаж, інший переробляється на поліграфічний картон, набивку для меблів і навіть туалетний папір.
Раніше секонди були людям в дивину і брали все підряд, не дивилися на фасон. Головне, що приваблювало клієнтів – гарна якість товару і брендова марка. Зараз запити покупців зросли: подавай ексклюзивні речі.
Переплачувати не хоче ніхто, незалежно від матеріального достатку. Той, хто буває частим гостем де-небудь у Європі, знає, що в секонді одяг з натуральних волокон, і якість пошиття не порівняти з китайською або турецькою. До речі, далеко не кожен багатій женеться виключно за новою річчю. В основному покупці – це, звичайно, молодь. Але сьогодні в секонди заходять і депутати, і підприємці, і працівники різних державних служб.
Речі “секонд хенд” класифікуються в залежності від їх якості. Категорія STOCK – абсолютно новий одяг чи взуття, LUX, EXTRA, СREME – мінімальний відсоток зносу, I категорія – товар “пристойного” вигляду: не рваний, не брудний, трошки потертий. А ось II і III категорії – вже мало придатні до носіння речі, місце яким не на прилавку магазину, а в сміттєвому баку.
Всі речі ще за кордоном проходять кілька стадій санобробки – гарячою парою, дезинфікуючим газом і т. д. Після цього вони піддаються сортуванню на дорослий та дитячий товар, з урахуванням сезонності та зношеності. Одяг розфасовується в пластикові пакети і “роз’їжджається” по різних країнах.
Постійні покупці воліють приходити в період завезення, коли є з чого вибрати. Ті ж, чий статок скромніший, відвідують магазин під час розпродажу.
Останнім часом попитом користується постільна білизна. Дивно, але добре розбираються навіть інтимні речі. Жінки не гребують надіти чийсь ліфчик або трусики.
Раніше речі, що залишалися розвозили по дитячих будинках, а зараз робити це заборонено, приймають тільки нове. Також серед купи одягу можна знайти і масу інших дрібниць, причому трапляється, досить великих розмірів. Наприклад зустрічаються книги на французькій і англійській мовах, фотоапарати, а серед взуття трапляються навіть ковзани.
Як відомо, ставлення до секонд хендом у багатьох людей вкрай негативне.
– Багато моїх друзів до цих пір не знають, де я працюю, – ділиться Олена, не побажала назвати своє прізвище і “засвітитися”. – Вони просто цього не зрозуміють. Та й покупці при зустрічі на вулиці ведуть себе по-різному: деякі пройдуть і не привітаються, як ніби у мене на лобі написано, що я продавець в секонд хенді.
Особливо гидлива чоловіча стать. Нерідко зайде якась сімейна пара, так чоловік і поріг переступати не захоче, тоді як дружина старанно риється в купах одягу в пошуках сорочки для нього ж.
Для деяких магазин секонд хенд – свого роду “кабінет” психолога. Люди приходять туди не для того, щоб відшукати щось до смаку і доходу, а просто “відвести душу”: покопатися в купах одягу, заспокоїти нерви або поскаржитись співчуваючому продавцеві на важке життя.