Що важливіше – кохати чи бути коханою? Це дивне запитання кочує зі статті в статтю, з форуму на форум, з розмови – в розмову. Здається, що взаємної любові немає взагалі, як такої, або переважна більшість жінок у неї не вірять. Надивившись фільмів і серіалів, прекрасні дами зітхають на прикрашених трояндами балконах в очікуванні прекрасних принців.
Як же красиво і поетично складаються стосунки у літературних героїв! Так, вони долають немислимі перешкоди і навіть гинуть на останніх сторінках, не встигнувши насолодитися плодами своєї пристрасті, але зате вони ні хвилини не сумніваються у своїй Великій взаємній любові…
А як бути нам – звичайним жінкам? Чому на нас не поширюються закони романів і серіалів, і ті, хто нам подобається, не звертають на нас уваги, а ті, хто нас жодної хвилини не хвилює, осаджує нас надокучливими дзвінками і смс-ками?
Ми вперто не хочемо бачити, помічати того, хто дійсно нас любить, тому що це занадто просто – нічого не треба домагатися, віднімати, завойовувати. Раніше існувала думка, що жінка – тиха і покірна раба домашнього вогнища, якій протистоїть чоловік-мисливець. Але часи змінилися, і наші ролі в суспільстві змінилися теж. Ми самі хочемо бути мисливицями, переживати немислимі пригоди, вистежуючи свою «дичину». Довго сидіти в засідці, кількома точними рухами вразити жертву, і, виспівуючи горду переможну пісню, затягти до себе в печеру покірне і переможене тіло.
А якщо чоловік сам підносить свою любов, як на блюдечку – ну що в цьому цікавого? Ніякої інтриги! А там, де немає інтересу, немає інтриги, починається нудьга. А ось там, де нудьга – для любові вже просто немає місця.
Порожнеча. Ось найстрашніше відчуття, якого не виносить жіноча душа. Що важливіше – кохати чи бути коханою? Насправді – це питання звучить так: чи чекати взаємної любові або погоджуватися на ті відносини, які пропонує нам доля? Любити, переживати, плакати ночами в подушку, впиватися своїми стражданнями… або дозволити іншій людині любити тебе, нічого до нього не відчуваючи? Почуття подяки, повагу, дружба – так, це не любов, але це і не порожнеча. Гіркота, образа на того, хто не цінує нашу прихильність, вічна надія на нездійсненне – це теж не порожнеча. Зрештою ми вибираємо між двома цими варіантами, частіше віддаючи переваги першому.
З роками все голосніше починає звучати голос розуму. Матеріальна сторона питання починає грати якщо не першу, то вже точно не останню, скрипку. Боязнь на самоті зустріти старість, бажання мати дітей, та й нарешті – банальний страх, що докучливому шанувальнику рано чи пізно остогидне роками чекати нашого почуття, і він зверне свій погляди на інший, більш доступний, об’єкт – все це змушує жінок вирішуватися на шлюб без любові.
Скільки пар з тих, що переступають поріг загсу, стали жертвами великої пристрасті, скількох – привела туди звичайна взаємна симпатія, скільки одружилися просто тому, що втомилися чекати чогось кращого? І скільки пар потім розпадеться? Насправді, цього не знає ніхто.
Саме полум’яне і величезне почуття може згаснути, не витримавши банального випробування побутом, а звичайна прихильність – з роками перетворитися на міцну взаємну любов. Немає одного рецепту для всіх, немає загального правила. Кожна жінка вирішує по-своєму, що важливіше – кохати чи бути коханою, тому що насправді важливо і те, і інше.