Отже, поговоримо про кохання. До дитини, до себе, до свого чоловіка, до людей взагалі. Мабуть, тебе трохи здивує мій погляд на речі і твоє право приймати його чи ні. Але спочатку я хочу тобі дещо продемонструвати.
Візьми аркуш паперу. Розділи його на дві графи. В одній випиши все, що ти не можеш собі дозволити по відношенню до інших людей. Так, всі ці «вдарити, нахамити, змусити, накричати, зірвати злість, образити, покарати» та інше. В іншій графі випиши те, що ти цілком здатна дозволити собі відносно власної дитини. Можеш прямо з першої колонки в другу і перенести – без змін. Результат подобається? Тепер відповідай мені – з якого дива тебе повинна любити людина, яку ти стільки років тероризуєш? Яких почуттів ти чекаєш від того, кого оголосила своєю річчю, власністю?
Ще приклад. Дитині дарують іграшку. Нехай це буде новий велосипед. Тепер питання – чий це велосипед? Дитини? Тоді чому ти дозволяєш собі лаяти її за зламане «крило», пошкоджене колесо та інші поломки? Чому дитина повинна приходити до тебе, щоб запитати дозволу покататися на своєму (!) велосипеді? Він – твій?
Відносини власності – базові. «Спільне» – означає «нічиє». Ні з кого спитати. Жадібність, ревнощі та інші гидоти існують там, де є загроза, що у тебе віднімуть власність. Відніме хтось сильніший, агресор. Батько. Відмінний заділ для любові, правда? – Весь час відчувати себе ніким, не маючим право ні на що.
Від своїх подруг, знайомих я часто чую в приватних бесідах скарги на батьків. Іноді, відкритим текстом – я не люблю свою матір, я ненавиджу свою матір. З одного боку, мені не зовсім зрозуміло, як людина доросла звалює провину за свої невдачі на батьків. З іншого боку, я добре знаю, як довго і приховано існують в підсвідомості образи-чудовиська. Проблема не в тому, щоб полюбити мати, проблема в тому, щоб пробачити – а потім і змушувати себе любити не доведеться.
Засудити батьків, змусити своє серце зачерствіти – легше, ніж працювати з образою, раз за разом стикаючись з усіма цими несправедливостями, заподіяними тобі в дитинстві. Але, може, тобі допоможе знання того, що, на жаль, у нас немає шкіл батьків. І твоя мама вихована на всіх цих нескінченних «не можна, стій, йди сюди, пішла геть» та інше. І в ній живе дика образа і ненависть до її власних батьків. Несвідома. Всі, засвоєні з дитинства батьківські “виховання” вона передала тобі. Вона не вміє виховувати дітей, її ніхто не навчив любити дитину і приймати її любов. Вона просто копіює поведінку своїх батьків. Тому що іншого не знає. А ти, якщо не розберешся зі своїми відносинами до батьків, маєш усі шанси колись опинитися в такій ось незавидній ролі нелюбимої матусі.
Звичайно, в цілому, все неє таке вже чорно-біле і не всі проблеми дітей та батьків грунтуються на взаємних образах, але, думаю, тобі є над чим поміркувати після цієї статті. А це – вже крок вперед з холодної байдужості чи лютої ненависті до найріднішої людини на землі – до мами.