Менінгіт – гостре інфекційне захворювання, при якому виникає запалення оболонок головного та (або) спинного мозку. Виділяють первинний і вторинний менінгіти. Про первинний менінгіт говорять у тих випадках, коли при попаданні інфекції в організм відразу відбувається ураження мозкових оболонок. Вторинний менінгіт розвивається при попаданні інфекції в мозок з іншого вогнища запалення.
Менінгіт можуть викликати найрізноманітніші збудники, від вірусів до найпростіших. Найбільш ж часто розвиток захворювання викликають бактерії: менінгококи та інші диплококкові мікроорганізми, спірохети, гемофільна паличка та інші.
При первинному інфікуванні, механізм передачі захворювання повітряно-крапельний або ж фекально-оральний (через не миті руки).
Сприйнятливість до захворювання залежить від:
стану імунітету;
наявності стану, обтяженого захворюванням (застуда, будь-яка вірусна інфекція та ін);
тривале і тісне контактування з хворим менінгококовою інфекцією.
Симптоми менінгіту
Практично у всіх випадках менінгіт починається гостро, виняток – туберкульозний менінгіт, який може розвиватися повільно, протягом декількох місяців.
Перші ознаки менінгіту зазвичай нагадують сильну застуду з високою лихоманкою, ознобом, слабкістю, ломотою в м’язах і суглобах.
Для гострого періоду менінгіту характерні наступні симптоми:
Головний біль, у якого немає чіткої локалізації. З розвитком хвороби інтенсивність больового синдрому наростає, біль стає розпираючим, нестерпним, посилюється при найменших рухах, впливі зовнішніх подразників (гучні звуки, шум, яскраве світло).
Свідомість у хворих часто сплутана.
Нудота, багаторазова блювота, яка не приносить полегшення.
Менінгококовий менінгіт супроводжується появою висипань. Легка форма захворювання характеризується дрібноточковими висипаннями темно-червоного кольору, зникаючими через кілька днів. Більш важка форма менінгіту супроводжується появою великих плям і синців, висип зникає через 7-10 днів.
При ураженні черепних нервів може розвинутися косоокість.
Для будь-якої форми захворювання характерна наявність у хворого менінгіальних симптомів: напруга потиличних м’язів, що виражається у виникненні сильних болів при спробі привести голову до грудей, розігнути ноги в колінних суглобах. Хворі воліють лежати на боці, привівши ноги до живота, при цьому голова закинута назад.
У дітей у віці до 1 року, крім перерахованих вище ознак, можлива поява діареї, судомного синдрому, пульсації великого джерельця. Хворі діти відмовляються від їжі, постійно плачуть.
Лікування менінгіту
Діагностика гострого менінгіту зазвичай не викликає труднощів у лікаря, завдяки вираженій специфічній симптоматиці. Проте для початку лікування необхідно підтвердження діагнозу за допомогою спінальної пункції.
Менінгіт – це невідкладний стан, який вимагає негайного лікування. Чим раніше буде призначена адекватна терапія, тим більше у хворого шансів на одужання.
Антибактеріальна терапія – один з основних напрямків у лікуванні менінгіту. Визначити конкретного збудника захворювання в аналізах крові вдається рідко, тому призначаються антибіотики широкого спектру дії (пеніциліни, цефалоспорини, макроліди). Введення препаратів здійснюється внутрішньовенним шляхом, а при важкому перебігу захворювання можливе ендолюмбальне введення (в спинномозковий канал). Тривалість застосування препаратів складає близько 10 діб, але при цьому не менше тижня після нормалізації температури.
Хворим необхідно проводити лікування і профілактику набряку мозку. Для цих цілей застосовуються діуретики (фуросемід, Урегіт, діакарб). Введення препаратів цієї групи обов’язково поєднується з введенням рідини.
У зв’язку з розвитком інтоксикаційного синдрому необхідне призначення дезінтоксикаційної терапії. При менінгіті звичайно застосовуються кристалоїдні (5% розчин глюкози, фізіологічний розчин, розчин Рінгера) і колоїдні розчини.
Тривалість лікування менінгіту в стаціонарі визначається індивідуально для кожного хворого. Після виписки з лікарні необхідне продовження лікування амбулаторно. Питання про відновлення працездатності також вирішується індивідуально. Іноді відновний період після перенесеного захворювання може тривати більше року.
Ускладнення при менінгіті
У 10-30% людей, які перенесли гнійний менінгіт, спостерігаються неврологічні ускладнення. Найчастіше зустрічаються такі з них:
1. Гідроцефалія – накопичення надлишкової кількості спинномозкової рідини в головному мозку. Це ускладнення найчастіше зустрічається у дітей. При гідроцефалії, що розвинулася у дитини, операції для поліпшення відтоку рідини показані в тих випадках, коли ознаки підвищення внутрішньочерепного тиску наростають, незважаючи на проведену консервативну терапію.
2. Порушення мозкового кровообігу аж до інсультів. У хворих розвиваються геміпарези (паралічі), можливе порушення мови і пам’яті, що є несприятливою ознакою.
3. Субдуральний випіт, може бути одностороннім або двостороннім, не дає симптоматики у більшості хворих. Це ускладнення зазвичай не вимагає лікарського втручання, випіт самостійно розсмоктується. Найчастіше, ускладнення проявляється клінічною симптоматикою у дітей (завзята блювота, судоми, висока лихоманка). У таких випадках виконується пункція джерельця для евакуації випоту, що призводить до поліпшення стану.
4. Субдуральна емпієма – скупчення гною під твердою мозковою оболонкою. При розвитку цього ускладнення необхідно оперативне втручання.
5. Епілептичні напади зазвичай виникають в перші дні хвороби. Поява припадків не обов’язково вказує на те, що терапія не ефективна. До більш пізніх ускладнень відносять розвиток епілепсії.
6. Нейросенсорна туговухість – одне з рідкісних ускладнень менінгіту. Зниження гостроти слуху відбувається вже в перші дні хвороби. Можливо відновлення слуху, в перші 2 тижні від початку лікування.
Можливо також розвиток системних ускладнень, таких як септичний шок, гнійний артрит, ендокардит, пневмонія, тромбоемболія легеневої артерії та інші.
Менінгіт – це важке захворювання, що вимагає своєчасної адекватної терапії. Лікування в домашніх умовах неприпустиме. При перших же ознаках захворювання необхідно звернутися за кваліфікованою допомогою, оскільки ускладнення менінгіту можуть бути незворотні або навіть летальні.