Напевно, не варто намагатися відповісти на питання: “Чому люди брешуть?” На нього просто немає однозначної відповіді. Діти, звичайно, не народжуються з такою особливістю, вони навчаються цього у дорослих. Щойно розпочавши розмірковувати, малюки намагаються щось перебільшити або, навпаки, приховати. Це зовсім не патологія. Набагато гірше, якщо людина не вміє цього робити.
Таким “правдолюбцям” дуже важко в суспільстві, де абсолютна чесність зовсім не вважається вершиною чесноти. Прикладів тому маса. Навряд чи Ви захочете мати подругу, яка з прямотою, помітить невдалий фасон святкової сукні або порекомендує “відмінну дієту” у присутності хлопця, який вам подобається.
Однак, виховуючи своїх дітей, батьки часто вимагають від них прямо протилежних речей: повної щирості і дотримання правил хорошого тону, які, за замовчуванням, мають на увазі брехню. У суспільстві не прийнято виставляти напоказ справжні почуття і думки. Потрібно посміхатися деколи через силу, а неприємним людям не говорити в обличчя все, що хочеться. Дитина змушена підлаштовуватися і брехати, так як не в змозі визначити, що добре, а що погано, а дорослі не тільки не пояснюють цього, але і дають досить серйозний приклад для наслідування.
Вигідний обман
Професор Массачусетського інституту Ден Аріелі провів ряд цікавих практичних дослідів, в яких запропонував студентам вирішити за гроші деякі завдання на певних умовах. Результати були дуже показовими: коли роботи перевіряли, студенти встигали вирішити за контрольний час не більше 4 прикладів по 1 долару за штуку; якщо відповіді залишалися без перевірки, то їх кількість, виростала до 7 робіт за той же час. Виходило, що “вигідно” збрехати готові були практично всі піддослідні. Тоді Аріелі трохи змінив умови експерименту. Учасники могли брати самостійно зароблені купюри з коробки в приміщенні, де за ними ніхто не спостерігав. Проте, всупереч очікуванням, “зайвих” грошей було взято зовсім небагато, хоча, все ж, багато скористалися “шансом”. Спрацював особливий механізм брехні, коли формується співвідношення між можливістю бажаної вигоди і совістю.
Коли людина приймає рішення обдурити, вона оцінює ризики, передбачає можливе покарання, а також зіставляє все це зі своїм уявленням про життя. В результаті брехня або трапляється, або ні. Виходить, що чим вище ризики і страшніше покарання, тим крупніше повинен бути куш, отриманий в результаті обману. Ще один повчальний досвід був поставлений Аріелі в гуртожитку американських студентів. У кожен холодильник поклали по 6 банок кока-коли, яка зникла миттєво, однак, коли газована вода була замінена на купюри, то ні одна банкнота з полиці холодильника не пропала. Незважаючи на те, що вартість банок з колою і сума купюр співпадали, жодна людина не зважився викрасти гроші.
Після цього, професор продовжив свої експерименти з вирішенням завдань. Учасників досвіду розділили на 3 групи, одна з яких була еталонною. Її учасники здавали роботу на перевірку і, за результатами, отримували винагороду. Друга група отримувала гроші без перевірки, просто тому, який обсяг роботи був заявлений виконавцем виконаного. У третій групі в якості оплати видавалися жетони, а рішення також не перевірялося. Результати досвіду стали цілком очікуваними: третя група заявила до отримання більшу суму, ніж друга. Чим довше виходить ланцюжок від моменту обману до отримання прибутку, тим простіше прокрастися. Адже голос совісті з кожною ланкою все глухіше, а виправдань все більше.
Дуже часто психологи наводять “канцелярський” приклад. Співробітники офісу, в більшості своїй порядні люди, навряд чи вирішать залізти в касу фірми і викрасти звідти хоч 5 гривень. Однак, з легкістю, несуть додому казенні олівці і ручки, які по вартості своїй в рази перевершують п’ять гривень. І совість їх не мучить. Точно так само процвітає брехня і на фондових біржах, адже там маніпулюють векселями та акціями, а не готівкою.
Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що:
1) Якщо нагадати про совість, то люди краще прислухаються до її голосу.
2) Чим далі момент отримання вигоди, тим легше і швидше людина готова збрехати.
3) Коли брешуть представники певної спільноти або соціальної групи, тоді набагато частіше опускаються до обману інші члени цієї соціальної групи.
Як це не сумно, але брехня стає засобом спілкування. Її використовують, щоб здаватися краще, для захисту, щоб адаптуватися, та й просто так, “для красного слівця”.