Самотність – звичайне слово, що має відтінок смутку, туги і болю. Ми не любимо це слово, ми не хочемо бути самотніми, ми не бажаємо страждати від цього огидного почуття в нашій душі.
Чому ми постійно маємо потребу в компанії, колективі, у рідних, в друзях і коханих? Чому ми завжди відчуваємо потребу в присутності когось близького в нашому житті?
Всі ми самодостатні особистості, у нас є всі необхідні ресурси для життя, але страждання від самотності нас продовжують пригноблювати, ми перестаємо радіти життю, перестаємо бачити сенс у своєму існуванні. Повноцінні люди не повинні залежати від інших, адже все, що їм потрібно – це бути в ладу з самим собою.
Східні мудреці давно розгадали секрет буття: він укладений у внутрішній гармонії. Може тому вони цінують той час, який можуть провести наодинці з собою, заглибившись у свої думки і підсвідомість. Звичайним людям поки не зрозуміти все таїнство самотності і кожен з нас – істота соціальна, залежна від суспільства, що вимагає щоденного спілкування, прояву емоцій.
Самотність робить нас слабкими, хоча насправді, все, що нам треба для внутрішньої сили і сміливості, доброти і любові завжди знаходиться всередині нас. Ми помилково вважаємо, що станемо краще і щасливіше, коли знайдемо того єдиного і бажаного. Виходить, що для самовдосконалення нам потрібна інша людина, але це найбільша омана. Якщо ми не змогли вирішити свої проблеми самостійно, якщо ми перекладаємо відповідальність за своє життя на інших, нам не судилося осягнути гармонію. Для цього немає основи, фундаменту і інша людина не може в нас поселити цю основну властивість – бути самим собою.
Іноді втеча від самотності ставати метою всього нашого життя, але від себе втекти ще нікому не вдавалося. Ми хочемо, щоб нас любили, ми очікуємо емоційних подарунків від інших. Але чим ми готові пожертвувати заради цих відносин, ніж можемо поділитися з іншою людиною, якщо втратили себе, своє внутрішнє Я. Залежність від інших людей не приносить довгоочікуваного порятунку від туги і смутку, породжених нашими внутрішніми розбіжностями. Люди повинні приходити в наше життя і покидати її, нічого при цьому не міняючи. А всім нам треба прагнути бути краще постійно, незалежно від того, є хтось поруч чи ні. Адже найбільші багатства народжує порожнеча нашого серця і всі скарби душі укладені в тому, що виходить з неї.
Найпоширеніше наше оману – це шукати істину поза себе, але саме так ми чинимо, коли чекаємо схвалення наших вчинків, запитуємо чужої думки і ради, показуємо потреба в похвалі, повазі, любові. Від відносин ми очікуємо тільки подарунків, хочемо отримувати, але забуваємо, що при цьому нам доведеться і віддавати, віддавати свої емоції, свою енергію, частинку себе. А що ми можемо дати, коли всередині плутанина. Для цього і існує порожнеча, бо тільки вона вказує нам шлях до витоків багатства душі.