Почуття власності нерідко переслідує сучасних жінок. Хтось не помічає його присутності, хтось страждає від нього, а хтось всіма силами намагається з ним боротися. Для початку потрібно розібратися: що ж це таке «почуття власності»? І де межа між розумними ревнощами і такою собі власницькою поведінкою?
Перша ситуація: чоловік починає затримуватися на роботі, змінює свою поведінку. Дружина ж скандалить, намагається повернути все назад. Чим же викликана така поведінка дружини? Боязню втратити чоловіка, страхом зради. Але чи означає це, що дружина – власниця? Звичайно, ні.
Ситуація номер два: відносини розпалися, а дівчина стежить за особистим життям чоловіки, запитує про нього у спільних друзів – «Не чи з’явилася у нього нова пасія?», Ревнує, або навіть мстить йому або його новій дівчині. На обличчя поведінка власника. Людину давно пора відпустити, а вона все тримається за спогади про нього, як би повторюючи про себе «все моє, нікому не віддам!».
Прикладів загостреного почуття власності можна навести масу – і мати, надмірно опікуються дорослою дитини, і подруга, яка вважає, що спілкуватися можна тільки з нею однієї, і жінка, яка вважає, що у чоловіка не повинно бути спілкування поза сім’єю. Отже, виявивши у себе деякі ознаки почуття власності, багато жінок замикаються в собі, не вирішуючи проблему, а лише ігноруючи її. Однак не варто пускати все на самоплив, адже ситуація сама собою не нормалізується, а стримувати назовні негатив, що рветься, довго не вийде.
Перше – варто зрозуміти і прийняти той факт, що потрібно буде гарненько попрацювати над усуненням проблеми. Друге – мотивація. Щоб не лінуватися, потрібен поштовх, який змусить зрозуміти, що почуття власності саме по собі деструктивно. Таким поштовхом може стати відверта розмова зі змученою ревнощами близькою людиною, випадковий погляд на себе з боку, або інші стресові ситуації.
Тепер можна починати працювати над собою. Перш ніж щось робити, потрібно покопатися в собі, визначити, чому і через що виникає почуття власності. Це може бути банальний жіночий страх стати непотрібною, різні комплекси, а також невдалі досліди в попередніх відносинах. У першу чергу, потрібно позбутися страхів, а потім спробувати зрозуміти і прийняти одну просту істину: людина – це не річ! Він не може комусь належати. Не варто ставитися несерйозно до цієї частини «терапії», адже саме цього розуміння часто не вистачає для повноцінного щастя.
Почуття власності в чому схоже з жадібністю: «Мені шкода ділитися людиною з кимось ще, він тільки мій, йому буде добре тільки зі мною»! Але хвилиночку! Адже, як уже з’ясувалося, людина належить тільки сама собі. А значить, може спілкуватися з ким хоче, коли хоче.
Ще один дієвий спосіб – поставити себе на місце тієї людини, яку ви ревнуєте. Як вважаєте, бути власністю, річчю по суті, приємно? А як воно, коли обмежують коло спілкування? Часто власник обмежує свободу інших, в той час як сам насолоджується приємним спілкуванням, не бачачи в цьому нічого поганого. Щоразу, коли в голові виникають уявні претензії, варто зупинити себе і подумки стати на місце співрозмовника.
У більшості випадків виявляється, що в діях немає нічого кримінального – будь то дружні посиденьки чоловіка, похід подруги по магазинах з іншого приятелькою, переїзд дорослого сина чи дочки.