Вірш “Дівчина-мавка”

Було давно це ,
В глибоких заростях гаїв дрімучих.
Похмуре все ,
Неначе в сні моїм.
Там пахнуть квіти.
На дубах могучих
Там чути дзвін не знаних нам птахів.
І мавки там живуть незнаної краси,
Як зиркне раз, одвіку не забудеш.
Одну з таких я бачила тоді.
Не знаю чи повіриш мені друже…
Але скажу, що погляду того
Поки живу ,ніколи не забуду,
Ту карооку дівчину зорю,
Що мов стріла промчалась коло дуба.
Спинивсь на мить ,
Помітивши мене,злякалась,
Сприйняла за чужу.
Але не довго ,десь секунди дві вагалась
Й відкинула назад свою косу,
Що гарно так на плечі їй спадала,
Й побігла далі слухати весну.
Спитаєш ти «Чому весну?
Чому не спів пташок ,що голосили голоса у два?
Чому не дзвін води,
Що ніжно так стікала із гори ,ледь не до самих надр.?
Чому?»
А ось тому ,що це і є весна!
І спів птахів ,що знову прилетіли,
І шум води, що стукала у брили,
І вітер,що ледь-ледь шумів між ними…
Це все вона!Чарівна дівчина, що нас до себе манить
І ніжно так теплом своїм дурманить.

Якщо зацікавив вас цей уривок пишіть я вже 3 частини написала.
Буду рада почути вашу думку.Це лише вступ.А взагалі ця розповідь про дівчину-мавку ,яка покохала свого друга ,але з часом зрозуміла що це більше дружба ніж кохання…)))

Анастасія

Вірш “Розбите серце”

Все сталось так, як я бажала,
Все так, як мало й буть,
Що гірко прийдеться не знала,
Не знала – тернистий мій путь.
Просив повернутися, вірив,
Надія була та й усе…
Зі мною ти щастя не змірив,
Я – пташка, що радість несе.
Ти палко кохав – не віддячу,
Ти так і не вимовив «ми»,
Втечу, сміючись, десь заплачу,
Як любиш, то краще спини.
Вернім, як було. Ти не схочеш,
Я грала лиш роль із життя,
Ти все зрозумів, і шепочеш,
Від болю своє каяття.
Заплакав, бо досі кохаєш,
Зжав руку, бо й я ще люблю,
Всміхнувся, бо ти ще не знаєш,
Вже іншого долю гублю.
Так ніжно тримаю долоню,
А розпач втамовує біль,
Я страх свій із себе вигоню,
Дарма, не хвилююсь, страх – твій.
Я більше не зможу кохати,
Я вмію лиш серце розбить,
Дозволю тобі не страждати,
Щасливо існуй свою мить.

Віталія

Вірш нашої читачки Віталії

Життя – це полотно, а я художник,
Стою й лише вдивляюся в мольберт,
Ось другий, третій, п’ятий роблю розмах,
Я намалюю нас – експеримент.
Я з у сіх барв створю себе щасливу,
Яскравий мій навколишній весь світ,
Намалювала мудрість, щастя, силу,
Намалювала вже всій завтрашній політ.

Віталія

Вірш “Ти заховав мене від всього світу”

Ти заховав мене від всього світу,
Ти заховав від лиха і біди,
Та згодом втік від мене, немов вітер,
Утік, мені залишив свої холоди.
Я так хотіла закричати з болю,
Хотіла бігти із вікна, прощай!
Я думала знайду так собі волю,
А я лише в житті спіткала край!
Тоді тобі була я непотрібна,
А зараз, зараз непотрібна геть,
Посвячені тобі всі мої вірші,
Не треба вже вони, бо прийшла смерть…

Віталія

Стих “Без тебя проходят ночи”

Без тебя проходят ночи, пролетают дни.
Словно в сказке жить хотелось, но никак, пойми…
Все не так случается, как мечтаем мы…

Порой нам кажется, что все наладится ,
И белая полоса в жизнь опять придет,
Но увы… эти полосы так малы…

Так малы, что даже не замечаем
Как быстро уходят они…
Как бистро уходят счастливые дни.
И так бы не хотелось, чтоб кончались они…

Чтобы было как можно больше радости,
Приятных встреч…
Чувствовать, как на тебя смотрят любимые глаза…
Видеть его улыбку, слышать приятные слова…

Как бы хотелось, чтобы сказка не кончалась,
Чтобы длилась всегда…
Но…видно не судьба…
Ведь черная полоса снова в гостьи пришла…

 

Тanichka